Пацієнти, яким виконували видалення сечового міхура (цистектомію), традиційно стикалися із двома основними методами відновлення відтоку сечі: ілеостомією (створенням штучного отвору у черевній стінці для відведення сечі у спеціальний мішок) і формуванням неоцистису з фрагмента кишківника, повідомляє 24 Канал з посилання на UCLA Health.
Також на тему У США мертву вагітну жінку не відключають від апаратів через закон про аборти
Складності трансплантації сечового міхура
Однак обидва ці способи мають суттєві ризики. Кишкова тканина містить багато бактерій, що викликає інфекції сечовивідних шляхів майже у 80% пацієнтів, а це з часом може призвести до порушень функції нирок і електролітного балансу.
Довгий час пересадка донорського сечового міхура вважалася неможливою через анатомічні особливості – орган розташований глибоко в малому тазу, оточений складною мережею судин, і його вилучення потребує надзвичайної точності для збереження кровопостачання. Однак досягнення трансплантології у пересадці обличчя, рук і навіть матки підштовхнули фахівців до нових проривів.
Перша пересадка сечового міхура
У 2020 році хірурги Каліфорнійського університету Індербір Гілл та Німа Насірі взялися за розробку унікальної методики трансплантації сечового міхура. Перші досліди проводилися на свинях та тілах померлих людей. До 2023 року медики відпрацювали техніку з'єднання кровоносних судин донорського міхура поза тілом, що дозволило зменшити кількість судинних анастомозів у реципієнта з чотирьох до двох.
Першим пацієнтом, якому була виконана така операція, став Оскар Ларрайнсар, 41-річний батько чотирьох дітей, який раніше пережив видалення обох нирок через онкозахворювання. Протягом семи років він був змушений проходити діаліз. Більше того, через рідкісну форму раку його сечовий міхур майже повністю видалили, залишивши лише невеликий фрагмент об'ємом близько 30 кубічних сантиметрів при нормі понад 300 мл.
У травні 2025 року команда хірургів під керівництвом Гілла й Насірі провела восьмигодинну операцію з пересадки Оскару не лише нирки, а й сечового міхура. Спочатку йому пересадили нирку, а потім новий міхур і з'єднали обидва органи. Результати перевершили всі очікування: трансплантована нирка одразу почала виробляти сечу, рівень креатиніну в крові знизився, і пацієнтові більше не був потрібен діаліз.
Спочатку пацієнтові встановили катетер, що є стандартною процедурою після таких хірургічних втручань. Вже через два дні катетер зняли, і під час контрольного огляду Оскар самостійно зміг помочитися, вперше за багато років відчувши природний позив. Це стало несподіванкою для лікарів, які сумнівалися, чи зможе він контролювати процес сечовипускання через відсутність нервових зв’язків між пересадженим органом і тілом пацієнта.
Надія для багатьох пацієнтів
За словами Рейчел Форбс, трансплантолога з Університету Вандербільта, постійний прийом імунодепресантів, необхідних для уникнення відторгнення органів, може призвести до нових проблем зі здоров’ям. У випадку Ларрайнсара цей ризик вважається виправданим, оскільки через пересаджену нирку він і так приймає ці препарати.
Найближчим часом лікарі планують провести ще як мінімум чотири аналогічні операції, щоб ретельно вивчити можливі ускладнення й підтвердити безпеку нового підходу. У разі успіху методика може стати порятунком для тисяч пацієнтів із важкими захворюваннями сечового міхура.